Виховати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, розвиває перші почуття громадянськості. Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.
Одним із головних і дуже важливих принципів сімейного виховання є єдність дій батьків. Іноді її називають єдиною лінією у вихованні. Це, інакше кажучи, однакова вимогливість, єдині вимоги у підході до виховання дітей. Успіх багато в чому залежить від того, наскільки чітко її реалізують усі дорослі члени родини.
Завдяки єдності й погодженості виховних впливів батьків створюється таке середовище, яке сприяє виробленню в дитини певного позитивного життєвого стереотипу поведінки. Сімейна педагогіка, зокрема, рекомендує наперед визначити дитині певні трудові доручення і уважно спостерігати за їх неухильним виконанням. Наприклад, у прибиранні квартири, купівлі хліба, молока та інших продуктів харчування.
Спостерігаючи за життям, поведінкою, різноманітними видами діяльності дитини, батьки можуть і повинні бачити і позитивне, і негативне в характері дитини, і не тільки бачити, а й намагатися по можливості позбутися недоліків. Як правило, узгоджені та дружні зусилля батьків позитивно впливають на формування особистості дитини.
Єдиної лінії у вихованні повинні дотримуватися батьки під час організації всебічного життя і діяльності дітей: і пред’являючи вимоги до їхньої старанності, і застосовуючи заходи заохочення й покарання, й в усіх інших випадках.
На жаль, багато батьків, незважаючи на очевидну справедливість цього твердження, не приділяють належної уваги дотриманню єдиної лінії у вихованні, ось, наприклад, тато дає двом донькам, Ользі та Марині, постійні доручення. Старша, Ольга, щоденно ходить у магазин по хліб, менша — за молоком. Спочатку все йде добре. Діти охоче і старанно виконують ці доручення, але втручається мама. Спочатку вона підміняє одну доньку, а потім — другу. Через деякий час — обох. У результаті мамі й татові знову доводиться брати на себе цю цілком посильну для дітей роботу.
Відсутність однієї лінії у вихованні дітей часто породжує неслухняність їх. Усім відомі численні приклади, коли мати приховує від батька деякі витівки сина чи доньки. Проте буває й інше — батько скасовує розпорядження матері, часто в глузливій, а іноді і в грубій формі: «Багато розуміє твоя мама!» чи «Ти ж мужчина, чого ти її слухаєш?»
Справедливо відзначимо, що притримування єдиної лінії натикається на ряд практичних труднощів. Як відомо, у будь-якій сім’ї характери батьків та інших дорослих членів сім’ї неоднакові. Звідси й неоднакове ставлення їх до дітей. Різні позиції і різний підхід — це і є недотримання єдиної лінії у вихованні. На жаль, великі чи менші порушення єдиної лінії майже завжди мають місце. Наприклад, батько за якийсь проступок покарав сина, а мати в присутності покараного починає звинувачувати тата в неправильних, педагогічно невиправданих діях. Гіршої шкоди справі виховання своєї дитини годі й шукати. Навіть якщо це й справді так, тато зробив щось неправильно, — дитина не повинна відчувати розходжень у поглядах і різницю позицій батьків. Нерозуміння необхідності дотримання єдиної лінії у вихованні сприяє формуванню в дитини аморальних рис: хитрість, лицемірство, виверткість та ін. Якщо діти відчувають, що єдиної лінії у поставлених до них вимогах не існує, а між батьками немає узгодженості в діях і оцінці вчинків, то в дітей спочатку починає проявлятись вибірковість у поведінці, а пізніше батьки і зовсім втрачають свій авторитет.
Суттєвим аспектом цієї ж проблеми є дотримання і здійснення єдиної лінії, єдиних вимог сім’єю і школою. Тут також є свої труднощі. Одні батьки, не розуміючи важливості узгоджених і цілеспрямованих зусиль сім’ї та школи, іноді стають на шлях звинувачення вчителів у нібито неправильних тих чи інших впливах на їхніх дітей. У присутності дитини вони засуджують певні дії педагогів. Інші взагалі не підтримують контактів зі школою і приходять туди лише на виклик класного керівника або адміністрації школи. Деякі батьки ставлять школу поза своєю увагою.
Проте дуже важливо, щоб уся родинна атмосфера, щоденний вплив сім’ї були спрямовані на досягнення тієї ж мети, що й виховання в школі.
Як саме єдину лінію повинні вирішувати батьки в повсякденному житті?
Відповісти на це можна словами педагога, професора Аркіна, які точно і ясно розкривають суть питання: «Участь батьків у житті школи повинна виявлятися не у формальній присутності на батьківських зборах, а в постійному спілкуванні, в щирому висловлюванні своїх вагань, питань, які їх хвилюють; вони можуть бути певні, що вчителі уважно прислухаються до їхніх зауважень, терпляче пояснять і розвіють неправильні погляди, які є у батьків, будуть добросовісно ліквідовувати недоліки, які помітили батьки. У родини є свій життєвий досвід, свої спостереження, яких не має школа; у школи є знання і досвід, яких не має в сім’ї, і тому тільки спільними зусиллями, постійним співробітництвом можна правильно розв’язати велике й відповідальне завдання — виростити покоління, озброєне знаннями, виховане в любові і повазі до праці».
Взаємна підтримка сім’ї і школи справляє помітний вплив на утвердження й підтримання авторитету і батьків, і вчителів, що є однією із умов ефективності навчання.
Проблема батьківського авторитету та його впливу на формування і становлення особистості дитини — одна з найскладніших проблем сімейного виховання. Батьківський авторитет — це повна довіра дітей, яка дозволяє батькам впливати на них у потрібному напрямі. Авторитет сприяє тому, що кожне батьківське побажання, прохання, вимогу діти виконують без суперечок, за внутрішнім переконанням у правоті батька чи матері.
У більшості випадків рівень батьківського впливу прямим вимірам не піддається, проте існують непрямі його показники: характер поведінки і рівень слухняності дітей. У такій сім’ї діти без будь-якого тиску виконують усі вимоги батьків. У деяких — це робиться з великими зусиллями, а в третій — батьківські вимоги взагалі відкидаються. Очевидно, що всі три випадки характеризують рівень батьківського авторитету в цих сім’ях та ступінь їхнього впливу на результати сімейного виховання.
Дуже важливою умовою завоювання істинного авторитету є поведінка батька і матері в сім’ї. Взаємоповага, взаєморозуміння, любов, дружба, щоденна допомога одне одному є прикладом найкращих людських стосунків. Саме у такій атмосфері й формується життєрадісна і активна дитяча особистість. На жаль, є такі сім’ї, де батьки не користуються повагою у власних дітей і тому намагаються її відновити штучно. Говорять, що є авторитет придушення, віддалення, чванливості, любові, доброти, дружби та підкупу.
Ось, наприклад, авторитет придушення. Щоб діти були слухняними, треба, щоб вони боялися. Для цього, кажуть батьки, дітей варто бити і якнайчастіше. Жорстокість є для них єдиним надійним, перевіреним засобом виховання. Такі батьки намагаються триматися з дітьми дуже офіційно, без ласки, без жартів. У дитини розвивається страх перед фізичною розправою, прихована образа, неприязнь до батьків. Чи варто доводити шкідливість такого авторитету: він породжує дитячу брехню і боягузтво, а іноді і жорстокість.
Якщо ми поставимо перед собою мету з’ясувати, які умови сприяють формуванню брехливості й нечесності у дітей, то, як правило, обов’язково виявимо деспотизм батьків у сім’ї. Адже найчастіше діти брешуть, бо бояться покарання, вони стають замкнуті, з’являється комплекс зарозумілості або меншовартості.
Чим дитина може захиститися від жорстокості? Брехнею. І вона вдається до неї у будь-які гострі моменти.
Брехати — погано! Діти це знають. Але, на жаль, у житті без цього не обійтися. Коли від людини лише вимагають, не роблячи ніякої поблажки навіть у малому, їй мимоволі доводиться «викручуватися», брехати, навіть тоді, коли самій цього не дуже хочеться.
Інколи трапляється так, що батьки займають високе службове становище, вважають нижчим своєї гідності з’являтися в школі і встановлювати необхідні контакти з учителями. Діти ж користуються таким ставленням батьків до школи, поводяться дуже зухвало і самовпевнено.
Безконтрольність завжди таїть у собі неприємності для виховання, а в цьому випадку, вона ускладнюється ще й принципово неправильною поведінкою батьків.
Часом, батьки заохочують те, що не вимагає значних фізичних і моральних зусиль. Уміння поступитися заради інших власними бажаннями, інтересами; коли заохочують надто часто, особливо старших дітей, коли матеріальні заохочення переважають над моральними, — втрачається вся суть методу заохочення. Цим методом користуватися треба, лише щоб допомоги людині, яка підростає, ставити перед собою щоразу вищі вимоги, що потребують дедалі більших зусиль. Добре, якщо батьки не засипають дітей похвалами. Адже незаслужені заохочення — погана послуга у виховній справі, вони роблять дітей хвастливими, зарозумілими, задаваками.
Ми, батьки, вчителі, завжди повинні пам’ятати, що ми виховуємо дітей своїми щоденними справами і вчинками. Усе, що чують і бачать діти — і добре, і зле — знаходить відгомін у їхніх серцях. «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини важливе значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання, ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте їх погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».
Отже, батьківський авторитет у вихованні підростаючого покоління відіграє найважливішу роль.
